Від цієї балади в мене склалося якесь подвійне враження. З одного боку мені вона сподобалася, бо в ній дуже цікаво описано, що спочатку людина жила своїм життям, а потім побачила красу поезії і стоїть тепер, не може відірватися від тієї шаленої краси. Звісно, що людина — соняшник, а поезія — сонце. Як сонце освітлює соняшник, так поезія освітлює душу людини. Як соняшник має щось схоже із сонцем, так і людина має в собі часточку поезії. Але для мене були дивними рядки, де описується «життя» соняшника — що в нього були руки і ноги, що він купався, стріляв горобців із рогатки. Це, як на мене, вже занадто. 
Але може не автор винен у моїх претензіях, а я сам. Може я ще не до кінця відкрив для себе світ поезії і деякі ії аспекти мені ще не дуже зрозумілі.