Чому Олександр Довженко назвав свою кіноповість"Зачарована Десна"?
Я вважаю, що Олександр Довженко назвав свою кіноповість «Зачарована Десна», бо він дуже любив їздити до Десни, хоч і засинав на возі: «Прокидаюся вранці — краса! Сонце, ласкава вода, гриби, ожина, риба!». Десна ця зачарована, бо у дитинстві все здається якимось незвичайним, казковим. А взагалі, спитайте у Довженка, бо ніхто не зможе це пояснити точніше, ніж автор кіноповісті.
Читаючи «Зачаровану Десну», можна зробити висновок, що автор був зачарований природою, піснями, різними звичаями, поважав своїх батьків (дід для нього — Бог, " З батька можна було писати лицарів чи апостолів".).
А чим зачарований я? Я вже не пам`ятаю свого дитинства і не можу сказати чим я тоді захоплювався. Залишилися тільки фотографії — з них багато не витягнеш. Пам`ятаю тільки, що захоплювався музикою — коли навчався у гімназії у першому класі, вже ходив у музичну школу теж у перший клас. Зараз мене дуже дивує те, що я сам схотів піти навчатися музиці, бо тепер вдома стоїть піаніно, до якого я вже десь півтора роки не підхожу. Але моє навчання не було марним — тепер я пишу музику у комп`ютерній програмі, мої «музичні знання» мені дуже допомагають у цьому.
Але не тільки комп`ютером я зачарований. Більш за все я зачарований любов`ю до дівчини, з якою, до речі, познайомився у музичній школі і спілкуюся до тепер. Ми з нею майже кожний день гуляємо ввечері і з кожним днем я відчуваю, що її тепло до мене стає дедалі сильніше. Це неабияка втіха для мене.
Як би я назвав повість про власне дитинство і юність? А хто сказав, що я буду її писати? Якщо мені і спаде на думку щось таке написати, то це буде не повість, а твір десь сторінок на 30 — 50. Звісно, якщо я почну описувати не тільки найяскравіші події мого дитинства, а й стан своєї душі, то може 100 — 200 сторінок і вийде. Назва — це остання справа. Мабуть це було б щось таке: «Моє дитинство» або «Сави 26» — вулиця та номер будинку, де я раніше мешкав, «Speed. Smart. Safe.» — це мій девіз, моя характеристика, хоч інколи я і не виправдовую цих слів. Спочатку потрібно написати свою повість, а потім вже над назвою міркувати.
Обсудить у себя
1
Читаючи «Зачаровану Десну», можна зробити висновок, що автор був зачарований природою, піснями, різними звичаями, поважав своїх батьків (дід для нього — Бог, " З батька можна було писати лицарів чи апостолів".).
А чим зачарований я? Я вже не пам`ятаю свого дитинства і не можу сказати чим я тоді захоплювався. Залишилися тільки фотографії — з них багато не витягнеш. Пам`ятаю тільки, що захоплювався музикою — коли навчався у гімназії у першому класі, вже ходив у музичну школу теж у перший клас. Зараз мене дуже дивує те, що я сам схотів піти навчатися музиці, бо тепер вдома стоїть піаніно, до якого я вже десь півтора роки не підхожу. Але моє навчання не було марним — тепер я пишу музику у комп`ютерній програмі, мої «музичні знання» мені дуже допомагають у цьому.
Але не тільки комп`ютером я зачарований. Більш за все я зачарований любов`ю до дівчини, з якою, до речі, познайомився у музичній школі і спілкуюся до тепер. Ми з нею майже кожний день гуляємо ввечері і з кожним днем я відчуваю, що її тепло до мене стає дедалі сильніше. Це неабияка втіха для мене.
Як би я назвав повість про власне дитинство і юність? А хто сказав, що я буду її писати? Якщо мені і спаде на думку щось таке написати, то це буде не повість, а твір десь сторінок на 30 — 50. Звісно, якщо я почну описувати не тільки найяскравіші події мого дитинства, а й стан своєї душі, то може 100 — 200 сторінок і вийде. Назва — це остання справа. Мабуть це було б щось таке: «Моє дитинство» або «Сави 26» — вулиця та номер будинку, де я раніше мешкав, «Speed. Smart. Safe.» — це мій девіз, моя характеристика, хоч інколи я і не виправдовую цих слів. Спочатку потрібно написати свою повість, а потім вже над назвою міркувати.
