http://nickgreenex.mypage.ru/ Українська література MyPage.Ru - Blog 60 http://nickgreenex.mypage.ru/strashn_slova_koli.html Слова. Вони такі страшні,
Коли життя твоє щасливе
Перерізають, мов  ножі.
Немає спокою удень,
І сна немає  уночі.

Почули ви слова такі:
«Тебе насправді не кохаю,
не хочу бачити, не знаю!» 
І що робити вам тоді,
Коли покинула вас тая,
Яку ви зберегли в душі?
Сім`ю збирались будувати,
Дітей багато з нею мати,
А тут слова оці страшні?!

Немає спокою удень.
І сна немає уночі.
Такі вони — слова страшні.

 
]]> Sat, 10 Mar 2012 01:29:57 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/strashn_slova_koli.html http://nickgreenex.mypage.ru/chomu_mikola_vngranovskiy_zvertatsya_u_svomu_vrsh_prokohann.html Бо акація, це як любов. Тільки акація. Жартую.
Більшість із нас на запитання що є квіткою любові відповіли б, що це троянда. Це дуже консервативне мисленя і треба вже цю квітку любові оновити, що і зробив Микола Вінграновський. Згідно з образом троянди, любов — це палке почуття, яке деякий час всього тебе охоплює, спалює усе окрім серця, а потім — все: згасає та в`яне. 
Акація зовсім інша. Вона символізує почуття, які відчуваєш знов і знов, які не згасають. Коли ви нюхаєте акацію, ви відчуваєте солодкий такий запах. І він вам ніколи не набридає. Кожного разу ви насолоджуєтеся новими і новими ароматами однієї і тієї ж самої рослини — акації. Так і любов — кожного дня ви відкриваєте якусь нову насолоду у цьому, здавалося б, монотонному почутті.]]> Thu, 01 Mar 2012 01:24:03 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/chomu_mikola_vngranovskiy_zvertatsya_u_svomu_vrsh_prokohann.html http://nickgreenex.mypage.ru/van_drach_balada_pro_sonyashnik_1.html Але може не автор винен у моїх претензіях, а я сам. Може я ще не до кінця відкрив для себе світ поезії і деякі ії аспекти мені ще не дуже зрозумілі.]]> Wed, 29 Feb 2012 23:59:59 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/van_drach_balada_pro_sonyashnik_1.html http://nickgreenex.mypage.ru/a_v_nash_chas_mi_ne_bezlch_standartnih_ya_1.html Я вважаю, що ми не безліч стандартних я. І інакше ніколи не було. Звісно, ми всі різні і за фізичними ознаками, і за духовними. Це вам будь-який біолог відповість. Але, як на мій погляд, дійсно сильно вирізняються поміж інших ті люди, які поважають «Я» людей, які поруч.
"І  тільки  тих  поважають  мільйони,
Хто  поважає  мільйони  «я». "
Не можна бути якимось осбливим і у той же час чхати і зневажати всіх. Тоді люди відвернуться від вас і вашу особливість ніхто не побачить. Якщо ви будете поважати думки інших людей, їх ставлення до певних речей, то і люди до вас потягнуться. Тут не завадить згадати ввічливість. Без неї вам не здобути повагу мільйонів.]]> Wed, 29 Feb 2012 23:31:53 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/a_v_nash_chas_mi_ne_bezlch_standartnih_ya_1.html http://nickgreenex.mypage.ru/chomu_oleksandr_dovjenko_nazvav_svou_knopovstzacharovana_de.html Я вважаю, що Олександр Довженко назвав свою кіноповість «Зачарована Десна», бо він дуже любив їздити до Десни, хоч і засинав на возі:  «Прокидаюся вранці — краса! Сонце, ласкава вода, гриби, ожина, риба!». Десна ця зачарована, бо у дитинстві все здається якимось незвичайним, казковим. А взагалі, спитайте у Довженка, бо ніхто не зможе це пояснити точніше, ніж автор кіноповісті. 
Читаючи «Зачаровану Десну», можна зробити висновок, що автор був зачарований природою, піснями, різними звичаями, поважав своїх батьків (дід для нього — Бог, " З батька можна було писати лицарів чи апостолів".). 
А чим зачарований я? Я вже не пам`ятаю свого дитинства і не можу сказати чим я тоді захоплювався. Залишилися тільки фотографії — з них багато не витягнеш. Пам`ятаю тільки, що захоплювався музикою — коли навчався у гімназії у першому класі, вже ходив у музичну школу теж у перший клас. Зараз мене дуже дивує те, що я сам схотів піти навчатися музиці, бо тепер вдома стоїть піаніно, до якого я вже десь півтора роки не підхожу. Але моє навчання не було марним — тепер я пишу музику у комп`ютерній програмі, мої «музичні знання» мені дуже допомагають у цьому. 
Але не тільки комп`ютером я зачарований. Більш за все я зачарований любов`ю до дівчини, з якою, до речі, познайомився у музичній школі і спілкуюся до тепер. Ми з нею майже кожний день гуляємо ввечері і з кожним днем я відчуваю, що її тепло до мене стає дедалі сильніше. Це неабияка втіха для мене.  
Як би я назвав повість про власне дитинство і юність? А хто сказав, що я буду її писати? Якщо мені і спаде на думку щось таке написати, то це буде не повість, а твір десь сторінок на 30 — 50. Звісно, якщо я почну описувати не тільки найяскравіші події мого дитинства, а й стан своєї душі, то може 100 — 200 сторінок і вийде. Назва — це остання справа. Мабуть це було б щось таке: «Моє дитинство» або «Сави 26» — вулиця та номер будинку, де я раніше мешкав, «Speed. Smart. Safe.» — це мій девіз, моя характеристика, хоч інколи я і не виправдовую цих слів. Спочатку потрібно написати свою повість, а потім вже над назвою міркувати.]]> Wed, 29 Feb 2012 22:52:56 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/chomu_oleksandr_dovjenko_nazvav_svou_knopovstzacharovana_de.html http://nickgreenex.mypage.ru/mo_vrajennya_pslya_prochitannya_knopovst_ukrana_v_ogn_1.html Для мене кіноповість «Україна в огні» не стала чимось новим, але це не означає, що вона на мене не справила враження. Вона мені нагадала повісті про козацьке минуле України, де відважні січовики билися з турками і татарами заради своєї батьківщини. Для мене «Укріїна в огні» є більш повним та сучасним описом загарбницької німецької війни з Україною. Мені була цікава не тільки головна сюжетна лінія, але й розповідь про кохання Олесі та танкіста Кравчини — несподіваний початок та щасливий кінець.
За що Бог карає українців війною? За їхню національну недбалість, «сонливість». З Україною не вперше трапляється одна і та ж сама історія. Вже декілька разів ми наступаємо на граблі, але ніяких висновків не робимо. А граблі ось які: спочатку Україна починає з кимось «дружити» із сусідніх держав (хоча це і не обов`язково), потім ця держава захоплює Україну, встановлює свої правила та порядки. А українці що? А українці підкорились і нічого не роблять, тільки бідкаються і все. І от коли вже зовсім «припече», тоді вже починається якийсь визвольний рух, революція. І то це ще не факт, що Україна переможе загарбника. Свободу українці здобудуть з третьої чи четвертої спроби звільнення (все залежить від обставин). І тоді вже всі об`єднуються в одну велику силу, згадують про українську державу, націю, роблять героїчні вчинки заради ідеї звільнення — розвивають бурхливу діяльність. Оця «бурхлива діяльність» і описана в кіноповісті «Україна в огні». Я сподіваюсь, що у майбутньому Україна буде швидше будити у своїх громадян національну свідомість і ми переможемо  швидко і ефективно будь-якого ворога.]]> Wed, 08 Feb 2012 23:22:03 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/mo_vrajennya_pslya_prochitannya_knopovst_ukrana_v_ogn_1.html http://nickgreenex.mypage.ru/oleksandr_dovjenko_nezvichayna_osobistst_tomu_sho.html Sat, 28 Jan 2012 06:58:59 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/oleksandr_dovjenko_nezvichayna_osobistst_tomu_sho.html http://nickgreenex.mypage.ru/sin_is__revenge_is.html Гріх це: — вбивство
              — насильство
              — зрада
              — грабіжництво
              — пияцтво

Помста це: — темрява
                    — біль
                    — самозадоволення
                    — втрата
                    — кара
             ]]> Fri, 27 Jan 2012 21:13:21 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/sin_is__revenge_is.html http://nickgreenex.mypage.ru/chi_bulo_vbivstvo_medvina_neobhdnim_chi_vvajate_vi_ce_grhom.html Я вважаю, що вбивство Медвина було необхідним, бо якщо Григорій не вбив би Медвина, то майор у майбутньому міг би знайти його, схопити, та знову катувати або вбити. Тому тут «хто встигнув, той і з’їв» — хто перший вбив свого супротивника, той і переміг. Вбивство майора Медвина  вважаю гріхом, бо що б там хто не казав, як би не виправдовувався б — всеодно вбивство людини є гріхом. Але тут є пом’якшувальні обставини. По-перше, майор Медвин катував Григорія 2 роки. Тому Многогрішний просто не схотів, щоб цей жах знову повторювався. По-друге, Медвин знущався, катував, вбивав багатьох людей — був знищувачем людьских життів та доль. Тому вбивши цього ката, Григорій Многогрішний врятував багато людьских життів. Звісно, таких майорів було ще чимало, але мінус один — це вже непоганий результат. Може наступна моя думка здасться вам нісенітницею, але якщо кожний вбив би по одній такій людині, як майор Медвин, то може ці майори і «вимерли» б.  ]]> Wed, 25 Jan 2012 23:35:03 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/chi_bulo_vbivstvo_medvina_neobhdnim_chi_vvajate_vi_ce_grhom.html http://nickgreenex.mypage.ru/chi_znayshov_grigory_mnogogrshniy_svo_shastya_pslya_vtech_z.html Я вважаю, що Григорій Многогрішний знайшов своє щастя після втечі за кордон, бо в тексті роману «Тигролови» це написано чорним по білому: «Аж ось де вiн догнав своє щастя! І дурiли обоє, опираючись тим щастям до нестями.» (Григорій та Наталка цілуються після того, як перетнули кордон). Через кілька абзаців ще раз наголошується на щасті закоханої пари: «Трохи було смутно. Та не було на той смуток мiсця в безмежному, героїчно здобутому щастi.» (Сумування за вірним собакою Заливаєм). Григорій вже міг не боятися майора Медвина (бо вбив його) і тепер нічого не скребло в нього на душі. У підсумку хочу зазначити, що Григорій разом із Наталкою здобули своє щастя і ніякі перешкоди не могли його зруйнувати.]]> Wed, 25 Jan 2012 23:08:04 +0300 http://nickgreenex.mypage.ru/chi_znayshov_grigory_mnogogrshniy_svo_shastya_pslya_vtech_z.html